НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ УКРАЇНИ

Кафедра наглядово-профілактичної ДІЯЛЬНОСТІ

РЕФЕРАТ

з дисципліни “Інтелектуальна власність”

на тему:

ПРАВОВА ОХОРОНА КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Виконав(ла) курсант

_______________________________

(Прізвище, ім’я та по-батькові)

Перевірив

_______________________________

(П.І.Б., вчена ступінь і звання)

Харків – 2014

План реферату

1 Правова охорона комерційного найменування

2 Основні напрямки охорони комерційної таємниці

 

 

1 Правова охорона комерційного найменування

1. Розвиток ринкових відносин передбачає належну ідентифікацію суб’єктів цивільного обороту, виготовленої продукції та наданих послуг. Для досягнення зазначених цілей застосовується ряд позначень, правова охорона яких забезпечується комплексом цивільно-правових норм, що регулюють відносини у сфері засобів індивідуалізації підприємців, їх товарів та послуг та закріплюються у главах 43 — 45 ЦК України. На засоби індивідуалізації поширюється правовий режим інтелектуальної власності, проте наявність особливого функціонального призначення та специфіка суб’єктивних прав зумовлює особливу їх охорону, самостійну стосовно об’єктів авторського та патентного прав. До їх кола належать комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення.

2. Законодавство України не містить легального визначення комерційного найменування, проте на підставі норм ЦК України комерційне найменування можна визначити як оригінальне позначення юридичної особи, що займається підприємництвом, яке дозволяє індивідуалізувати її серед інших осіб та не вводить в оману споживачів щодо справжнього характеру діяльності особи.

До набрання чинності ЦК України для характеристики позначення юридичної особи — підприємця застосовувався термін «фірмове найменування» або «фірма». ЦК України у ст. 420 відносить до переліку об’єктів права інтелектуальної власності комерційні (фірмові) найменування, вказуючи тим самим на тотожність зазначених засобів індивідуалізації.

Вітчизняне законодавство, присвячене правовій регламентації відносин у галузі використання комерційних найменувань, лише перебуває на стадії свого становлення. Воно складається з відповідних норм ЦК та ГК України (Глави 43 ЦК України та ст. 159 ГК України) та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців». На міжнародно-правовому рівні основний правовий акт у сфері охорони промислової власності — Паризька конвенція 1883 р. у ст. 8 вказує на екстериторіальний характер права на фірмове найменування, відносячи більш детальне визначення правового режиму комерційних найменувань до компетенції національного законодавства.

Протягом тривалого часу основним законодавчим актом у сфері охорони комерційних найменувань було Положення про фірму 1927 р., затверджене постановою РНК СРСР. Оскільки до прийняття кодексів в українському законодавстві був відсутній окремий правовий акт у даній сфері, то відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12.09.91 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» Положення 1927 р. зберігало свою чинність у частині, що не суперечить Конституції та законам України. Наразі згідно п. 6 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з захистом прав інтелектуальної власності» у зв’язку з вступом в силу кодексів, до правовідносин, які виникли з 1 січня 2004 р. не застосовується Положення про фірму 1927 р.

3. Кожне комерційне найменування має визначену структуру та складається з двох частин — корпуса та додатка. Корпус є обов’язковою частиною будь-якого комерційного найменування. Він повинен містити вказівку на організаційно-правову форму юридичної особи. До корпуса додається допоміжна частина — додаток, елементи якої поділяються на обов’язкові та факультативні. Обов’язковим додатком є спеціальне оригінальне ідентифікуюче позначення юридичної особи. Інші додатки, наприклад вказівки «універсальний», «спеціалізований» тощо, відносяться до числа факультативних елементів, що можуть включатися до комерційного найменування за розсудом його власника. Так, у комерційному найменуванні «товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Весна» обов’язковим додатком є словесне позначення «Весна», факультативним — «науково-виробничий центр», а корпусом — вказівка на організаційно-правову форму юридичної особи — товариство з обмеженою відповідальністю. При цьому, всі структурні частини найменування повинні відповідати дійсності та не вводити в оману споживачів щодо справжнього характеру діяльності юридичної особи (ч. 1 ст. 489 ЦК України).

4. Чинне законодавство містить ряд вимог до структури найменування окремих юридичних осіб. Відповідно до ст. 119 ЦК України найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова «повне товариство» або містити ім’я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів «і компанія», а також слова «повне товариство», а найменування кооперативу має містити його назву, а також слова «виробничий кооператив» (ст. 163 ЦК України).

Вимоги до структури комерційного найменування міститься також у спеціальних законах. Зокрема, згідно ст. 15 Закону України «Про банки і банківську діяльність» найменування банку має містити слово «банк», а також вказівку на організаційно-правову форму банку. При цьому, слово «банк» та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані Національним банком України як банк і мають банківську ліцензію. Слова «фондова біржа» та похідні від них дозволяється використовувати лише юридичним особам, які створені та функціонують відповідно до вимог Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок».

5. Комерційне найменування тісно пов’язане з іншими засобами індивідуалізації, насамперед, з торговельними марками. Комерційне найменування та торговельна марка мають багато спільних рис: вони обидва стосуються об’єктів, що забезпечують індивідуалізацію підприємців, права на їх використання мають абсолютний характер. Крім того, оригінальне словесне позначення може вживатися одночасно у вигляді торгівельної марки та розрізняльної частини комерційного найменування. Проте, існує різниця між об’єктами, які можуть використовуватися у вигляді комерційного найменування та торговельної марки. Торговельними марками можуть бути слова, літери, цифри, зображувальні елементи, будь-які інші позначення чи їх комбінації, придатні для вирізнення товарів і послуг особи. Комерційне найменування існує лише у вигляді словесного позначення, структура якого включає обов’язкову вказівку на організаційно-правову форму особи.

Суттєва різниця простежується також у сфері сконструйованого законодавцем правового режиму суб’єктивних прав на засоби індивідуалізації. Вона проявляється як у призначенні відповідних прав (ідентифікація суб’єкта — для комерційних найменувань та ідентифікація продукції чи послуг — для торговельних марок), так і в їх правовій природі. Право на комерційне найменування діє безстроково, протягом усього періоду функціонування юридичної особи та виникає при її створенні. Можна відзначити його тісний зв’язок з сферою особистих немайнових прав юридичної особи та обмежені можливості розпорядження. Для права на торговельну марку характерна строковість дії, можливість вільного розпорядження та виникнення на підставі реєстрації після проведення експертизи органом, що виконує функцію патентного відомства.

Вищий господарський суд в оглядовому листі від 17.04.2006 р. N 01-8/847 наголошує, що знак для товарів і послуг, який є тотожним або схожим до ступеня змішування з фірмовим найменуванням іншої юридичної особи, є неохороноспроможним.

Тісно пов’язане комерційне найменування з найменуванням юридичної особи (ст. 90 ЦК України). Обидва позначення використовуються для індивідуалізації юридичних осіб, проте комерційне найменування забезпечує ідентифікацію підприємницьких товариств. Крім того, комерційне найменування є об’єктом права інтелектуальної власності. Воно має певну вартісну оцінку, яка залежить від репутації юридичної особи, майнові права на нього можуть бути надані чи передані іншим суб’єктам. Зазначена обставина суттєво відрізняє його від найменування юридичної особи, яке позбавлене економічного змісту та властивості оборотоздатності, а права щодо нього слід віднести до групи особистих немайнових прав юридичної особи.

6. Правовий режим комерційних найменувань характеризується наявністю ряду принципів (істинності, постійності та виключності). Відповідно до принципу істинності комерційне найменування юридичної особи не повинно вводити в оману споживачів та контрагентів щодо справжньої діяльності особи та не може містити елементів, що не відповідають дійсності. Юридична особа має використовувати у цивільному обороті своє незмінне повне або скорочене найменування (принцип постійності). Різні юридичні особи не можуть мати однакові комерційні найменування (принцип виключності). Виняток з даного принципу зафіксований у ч. 4 коментованої статті, згідно якої особи можуть мати однакові найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють або реалізовують, та послуг, які ними надаються.

7. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов’язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки. Враховуючи, що перше використання комерційного найменування може бути забезпечене лише після реєстрації юридичної особи — правоволодільця, то суб’єктивне право на комерційне найменування виникає з моменту реєстрації юридичної особи. Особливості проведення такої реєстрації визначаються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» (далі — Закон).

Зазначеним Законом передбачається процедура резервування найменування юридичної особи. Так, засновники юридичної особи мають право зарезервувати найменування юридичної особи строком на два місяці, а для відкритих акціонерних товариств — строком на дев’ять місяців. Для резервування найменування юридичної особи засновники юридичної особи або уповноважена ними особа повинна подати чи надіслати рекомендованим листом з описом вкладення державному реєстратору: заяву встановленого зразка про резервування найменування юридичної особи та документ, що підтверджує внесення плати за проведення резервування найменування юридичної особи.

Дата надходження документів для проведення резервування найменування юридичної особи вноситься до журналу обліку реєстраційних дій. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про резервування найменування юридичної особи є датою резервування найменування юридичної особи.

Якщо протягом строку резервування до Єдиного державного реєстру не буде внесено запис про державну реєстрацію юридичної особи або про державну реєстрацію змін до установчих документів, що пов’язані із зміною найменування юридичної особи відповідно до найменування, яке зарезервоване, запис про резервування найменування юридичної особи повинен бути виключений з Єдиного державного реєстру протягом наступного робочого дня після закінчення строку резервування.

8. Остання частина коментованої статті вказує на можливість осіб мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються.

Проте ст. 27 Закону України до підстав відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи відносить наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися. Зазначена норма також забороняє використання у найменуванні юридичної особи приватного права повного чи скороченого найменування органу державної влади або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

2 Основні напрямки охорони комерційної таємниці

Сьогодні в Україні, як і в інших країнах світу, у процесі підприємницької діяльності, при створенні нових технологій, у результаті інтелектуальної праці виникають насичені найрізноманітнішими відомостями інформаційні об’єкти, що мають комерційну цінність. Це можуть бути методики робіт, перспективні технічні рішення, результати маркетингових досліджень тощо, націлені на досягнення підприємницького успіху. Тому підприємство повинне проводити комплекс заходів по захисту конфіденційної інформації.

Актуальність даної теми обумовлена тим, що комерційна таємниця становить значний економічний інтерес для її власника, що здійснює господарську діяльність в умовах конкуренції, тому що підприємницька діяльність у всіх сферах нерозривно пов’язана з отриманням та використанням різного роду інформації, яка становить цінність для підприємства, використовується для досягнення його цілей та розголос якої може позбавити підприємство можливостей реалізувати ці завдання, тобто створює загрозу безпеки підприємницької діяльності.

Питанням розвитку і підвищення ефективності комерційної діяльності приділяють увагу вітчизняні та зарубіжні вчених, зокрема В. Апопій, Г. Осовська, Ф. Хміль, Л. Дашков, В.Памбухчиянц. Кожен з дослідників трактує зміст і суть комерційної діяльності з різних позицій. До того ж, саме поняття комерції у повсякденно звичному сенсі збігається із торгівлею. В свою чергу, торгівля – це вид економічної діяльності у сфері товарообігу і просування товарів і послуг від виробника до споживача у формі купівлі-продажу та надання пов’язаних із цим послуг.

Стаття 32 Конституції України встановлює заборону збирати, зберігати, використовувати та поширювати конфіденційну інформацію про особу без її згоди, за виключеннями прямо передбачених законом. Зазначену норму конкретизовано в ряді інших нормативно-правових актів. Так, відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» громадяни, юридичні особи, що володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, отриманою власним коштом або такою, котра є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, і встановлюють для неї систему (способи) захисту. Для цього, крім наказу про відомості, що становлять комерційну таємницю, підприємства можуть складати посадові інструкції із зазначенням порядку і системи обміну інформацією між працівниками підприємства і зовнішніми користувачами, деталізований графік документообігу із призначенням осіб, відповідальних за витік інформації, вносити спеціальні розділи в трудові угоди та контракти і тощо.

Комерційна інформація, на думку Г. О. Сляднєвої, має особливий статус, обумовлений наявністю ряду ознак, притаманних лише комерційній таємниці, які відрізняють її від інших видів інформації. До основних ознак комерційної інформації належать:

Комерційна цінність. Ця ознака є досить відносною, проте її існування обумовлено тим, що комерційна цінність однієї й тієї самої інформації в різних випадках може бути різною;

Обмеженість. Інформація, що становить комерційну таємницю, має бути невідомою для третіх осіб, інакше вона просто втратить свою цінність;

Захищеність. Суб’єкт, який володіє інформацією, що становить комерційну таємницю, має вживати заходів для обмеження вільного доступу до цієї інформації;

Законність. Інформація, що становить комерційну таємницю, має бути одержаною її власником на законних підставах.

Однак, не вся інформація, якою володіють суб’єкти господарювання може бути віднесена до комерційної таємниці. Так, комерційну таємницю не становлять:

установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;

інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів;

відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;

документи про сплату податків і обов’язкових платежів;

інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

документи про платоспроможність;

відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Підприємства зобов’язані подавати зазначені відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства, за їх вимогою.

Науковець С. Франчук вважає, що заходи по охороні комерційної таємниці можна розділити на такі види:

Юридичні – включають в себе документальне оформлення переліку відомостей, які є комерційною таємницею, і складання супутніх документів (положення про комерційну таємницю, яке регламентує порядок доступу до секретної інформації, впровадження системи, за якої кожний працівник повинен під розписку ознайомитися з цим положенням і відповідальністю за його порушення).

Адміністративні – передбачають створення системи користування конфіденційною інформацією. При цьому необхідно визначити, які посадові особи і до якої інформації отримують право безперешкодного доступу. Не може бути встановлена комерційна таємниця для керівника підприємства або для контролюючих його діяльність органів підприємства.

Соціально-психологічні – включають бесіди з працівниками з приводу впровадження новітніх технологій, їх пропозицій та повторне попередження про відповідальність за розголошення таких відомостей. А також створення позитивного психологічного клімату в колективі, тому що по оцінках українських і закордонних фахівців головним джерелом витоку конфіденційної інформації, є персонал підприємства. Причому дії його, у переважній більшості випадків, носять свідомий характер.

На сьогодні відсутній окремий закон, що стосувався би охорони комерційної таємниці. Лише в ст. 432 Цивільного кодексу України закріплено положення, відповідно до якого особа має право звернутися до суду для захисту права на комерційну таємницю. Разом з цим, правники зазначають, що основною перешкодою для розроблення закону є те, що інформація про комерційну таємницю внаслідок її конфіденційності не підлягає реєстрації. З цієї причини охоронних документів на неї ніхто не видає. До того ж, виявити неправомірне використання такої інформації майже неможливо, установити порушення і порушника дуже складно.